ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ТРАНСЦЕНДЕНТНОСТІ ОЛЕГА СОКОЛОВА

«Либо я найду дорогу, либо я проложу ее сам»
(Поговорка)


    Зачарований явленим світом Бога, звільнений від пут нагальних примар сучасності, Олег Соколов пізнав щастя зустрічі з істинною екзистенцією і, може саме тому, так гучно і вочевидь правдиво звучать його слова «Я прав», які стали міцним опертям, фундацією нашої виставки — пам’яті. Як художник, він і Бога пізнав, як Великого Художника. Міцна підвладна чутливому мудрому серцю рука вправно, без будь-яких погрішностей, практично нараз, породжувала живописну і практичну правду невидимих мислеформ Космосу. «По лабиринту звездных трасс… . А мне по лабиринту цвета» (О.С., 1983) Чи можливо сказати сильніше?! Мудрець живопису – мудрець слова. Глибинна потаємна сутність лабіринтів тотожна за своїми атрибутами, які є Краса, Добро, Істина. «И Крест, стреляющий в упор. Кто видел Бога?!» І відповідь митця – композиція із трьох паралельних площин. Зелено-чорний колір прозріння і слова, громовиця Івана-Стотисячного: «Вы говорите побывали в Космосе и не видели Бога. Но в Евангелии сказано: «Бога никто не видел». І ще про одну роботу шляхетного за звершенням і служінням Істині майстра. Їй ймення гучні слова серця: «Все прогрессы реакционны – Если рушится человек». Робота «Безназви» — скарб фонду, і терпляче чекає свого глядача. Невелика за форматом, пожовкла від часу. Чорний динамічний квадрат, зцілений каліграфічно (а маестро мав дар графолога) сакральним білим словом «Бог». Що характерно, — буква «О» поступається червоно-білому серцю. Замислимося, люди, поміркуємо.
    І ще про одну особливість живописної творчості О.Соколова. Окремі його напрацювання прочитуються коли водночас дивишся на обидві сторони аркушу. Як це можливо!? Не треба забувати, з ким ми маємо справу. І зовсім не має особливого значення, що тильна сторона може бути ранішньою,завчасною замальовкою. Живописна думка не терпить поспіху, але і гаяння не зносить. Фарба або олівець, кулькова ручка чи ще щось там, неспішно освоюють, опрацьовують білу площину першого ліпшого аркушу, що нагодився під руку. Проте випадковість і тут зумовлена, оскільки чистий випадок — властивість власне випадку, але для майстра те, що трапляється, тому і трапляється, не може бути по-іншому. Робота «Жемчужина смысла». Вочевидь, дві сторони, а маємо одне ціле, бо зустріч — як злука — правдиве і вірне навіки поєднання. Начерки, замальовки, барвисті плями і плямки, чорні крапки, ламані замкнуто-розімкнені лінії, — все, що так притаманно живописному письму майстра, нове і старе,=- працюють водночас і сповна служать тлумаченням графічно-барвистого тексту, вивершуючи єдину символічну форму буття прийдешнього розуміння, оскільки для такого бачення ще не прийшов час, ще не створено такого спеціального обладнання. І можливо, не в далекому майбутньому ми зможемо ущерть пізнати значення графічного іменування аркушів. А наразі сьогодні – зазирніть потойбіч аркуша – обережно і шанобливо (подекуди Вам допоможуть фотоаналогії, фотозамальовки ізопоезія інших учасників сьогоднішньої виставки Фелікси Ковальчик, Андрія Чернякова, Марії Кияшко, Галини Маркелової). Ось така вона – метафізика споглядання єдності змісту і форми.
    Щоразу, кожним своїм (для на!) надбанням О.Соколов стверджує свою правоту, бо справжній митець пише, як дитину народжує – якщо серце і лоно (руки) чисті, то і дитя буде нести світло. О.С. не шукає форми, чи якоїсь незвіданої манери, не вимучує композицію. Ні, він пише, як людина дихає, як б’ється здорове серце – бо не може по-іншому. Але таке враження від роботи, що у створенні бере участь і площина аркушу, і пензель, і олівець і весь Божий світ і вся його правда. А чому вже так трапляється – ми можемо тільки гадати, бо це справа Пана Бога, кого милувати, а кому давати.
    Приємного Вам перегляду –зустрічі зі справжнім.

Ст. науковий працівник музею

Марія Мовчан